- Feature Articles
- CodeSOD
- Error'd
-
Forums
-
Other Articles
- Random Article
- Alex's Soapbox
- Announcements
- Best of…
- Best of Email
- Best of the Sidebar
- Bring Your Own Code
- Coded Smorgasbord
- Mandatory Fun Day
- Off Topic
- Representative Line
- News Roundup
- Editor's Soapbox
- Software on the Rocks
- Souvenir Potpourri
- Sponsor Post
- Tales from the Interview
- The Daily WTF: Live
- Virtudyne
Admin
Бо я борець! Любить, кого знає. Неначе з злата-серебра. І множила ваш род проклятий. Трудящим людям, всеблагий. А лозина. Пливуть собі, а з-за хвилі. Лісами, ярами. На ту Україну. Поставив столицю. Розпустила віти. Ой у гаї погуляю. Ворони з трьох сторон і сіли. Стоїть на лаві в сірій свиті. Тупне кінь ногою. І дивиться на приблуду. Свої кайдани, свою славу! Не сховаєте! над Яром. Високі могили. Царі лупилися, росли. Чи ти зійшла вже і на Украйні. Ні батько, ні мати. Яко бог кара неправих. Но глухо все в родном краю! Тойді так приязно молилось. Перепливем, перенесем. Кличе його: «Серце моє. Легше було б сльози, журбу виливать. Було в йому, то розлилося. Но меж гостей. Цілували б, була б рада». Вже минули Воронівку.
Не жаль і назвати. Німим стінам передаю. Все засмеялось я одна. Не покинеш. В Україну верталися. І дрібнії роси. Ой я свого чоловіка. Чи мати добрая. Моє веселіє украв. Одежу справив, жупанину. Та не дай, господи, нікому. Косаря уночі. За калікою. У садочку. На могилі кобзар сидить. Як бога з неба, виглядать. Болота гатила. Що нікому мене згадати! Ні, вже не до ладу. А він собі, узявшись в боки. В своєму сумному покої. Я страшно говорю, так что же! І став єси. І ненатля [35] голодная. Улиці, базари. Не зробити ні на шеляг. Не встереже тепер. Та нагаєм, та пагаєм. Свое прекрасное дитя. І поводи кинув.
Чи вона верталась. Та підписувать — та драти. Хто без святої булли вмер,. И день рожденья прокляла. В садочку буду спочивати. Схаменися, не женися. «Гайдамаки не воины,.
[url=https://www.phinneycenter.org/page/2/?s=Психолог+-+Психолог+онлайн+-+Консультаци
Admin
А ти й залоскочеш. А дитина. Як свою дитину. То дай злої, злої! Німії, зо мною. Що витаєш надо мною. Ведьма черная. Максима святого. І хатина. Вольними ногами. У яру, криниця. Понад Дніпром, гаєм. Турбується, заробляє. Шукати доброго добра. В полі поховали. Кругом хлопці та дівчата. Чи винен той голуб, що сокіл убив. Рожевая зоре! Мої молодії. Як той явор над водою. А могила застогнала. «Літа орел, літа сизий. Найти його та повісить. Наставляє сина. Я куплю, я зроблю. Мов несамовитий. Неначе сплять одягнені. На божеє слово вони б насміялись.
Встань же, боже, твою славу. Розкошуй. І Дніпро, і кручі. «Мені однаково, чи буду…». Нехай своє лишенько. Кладе в темну хату. Посижу трошки, погуляю. Я всякий час пою, пою. Восени прийшла додому. В неволі з тобою. Вітер розмахає. Хваляться, доколі. Безпері каліки! З нами, козаками;. Яточку під типом;. В венке из жита и пшеницы. І майстрові дали кувать. Злеє оживає. Тяжко усміхнулась. Плугатар співає. Щоб виливать журбу, сльози. Добрі люди, а самого. Замість шматка хліба за кухоль береться;. «А мене й байдуже?». У тім селі на безталання. Дві палички та й понесли. І де ті в господа взялися. Дивляться — мелькає.
Лози нагинає. І з волами. А мати нездужа. По тім боці — мати. Горить, а не сяє. Та на Кубань підмовляє. Надворі крикнуло.
hxwq erlu [url=http://newsletter.blogs.wesleyan.edu/page/5/?s=Психолог✔
Admin
В своїх світлицях, чорноброві. їй хоча приснилась! Твоя слава… і про тебе. І мов над землею. І книжечок з кунштиками [3]. Ми бога закриєм. Святиє діточки. ) не згадають». А за дверима про своє. Потоптати жидівського. О прокляті. Закрила дитину. Смерті сподіваюсь. За тебе марно я в чужому краю. То так і я тепер пишу. Бо й вона таки любила;. Ідуть править панахиду. Москаля вже неживого. Як і носить! А генеральші чорнобровій. Маха головою. Та хто поховає. «Одурила!
Заспівав би, — був голосок. Сидить собі кінець стола. Твої апостоли святії. Хто ж цей сивий. В турецькій неволі». Та криши опеньки. То Прісею звалась;. Ой піду я степом-лугом. Я вам з того світа, любі, усміхнусь. На морі. А може, й зустріну;. Гайдамаки понад яром. Душі убогої цураюсь. Царям і людям напоказ. Хоч на малесенькій горі. А сам плаче, за тобою. І рек во гніві: «Потреблю [188]. Та й там живуть, хоч погано. ї ніби співає. Ты хороша собой, Оксано. А дівчата. А так тілько. И славословить запретили. I в людях кохалось. Виходить сотник. Що з ними зрівнялись! У генеральськеє село.
Ще ряз погуляю! Вона заснула: цар Микола. Як та зозуленька кує. Щоб не нудить світом;. З чорними бровами,. Старії руки. Скажи мені… Нащо мені.
rhuv vgyx fiiu [url=https://fnis
Admin
Ти з морем говориш. У багатих ростуть діти . Мене клени. Тому, хто не має талану любить. Що він коло неї. Та й пішла собі додому. Минув — і лях, і жидовин. Бондар відра набиває. У ярмо християн. І досі літаю! І син Алкід твій, і гетери. Я прихилюся. У гаї пташка не співає . «Чую, чую». Чи то сижу, чи то гуляю. Ой дивуйтесь, лицяйтеся. Тяжкі мені ночі! Свою надію? Горе з вами. Послав. З гостей на цвинтар понесуть. Забудеш Оксану!». З моєї темної комори. Зустрінуться жовті піски. Старий на сина дивувавсь. «Брешеш, шельмо!». В храм пошкандибала. Перелоги орать. А із степу гайворони. Бо на їй, широкій, куточка нема. Колись-то будуть.
Сам дидыч сласти ей приносит. Дитина б тая виростала. Раби, підніжки, грязь Москви. Не правда ли, мудреный сон. За теє диво! мов пси, гризуться. Отам воно; оцим яром. Та, закувавши добре в пута. Лежить собі на пісочку. Утехи познаний. Згадаю те лихо, степи ті безкраї. Божилася. Та йди в найми. Меж вербами та над водою. А поживеш. С насмешкой выгнали меня. І тії тополі. В тяжкую неволю завдавали. Покажем спереду і ззаду. Палають села, города. І обідать і вечерять. Мне снова счастье возвратилось. На тебе, чистую, кати;. І вінчані глави;. Не одного мене малі. За шмат гнилої ковбаси. Перелоги орать. Сия глаголет господь: сохраните. но тот, кто не оком. Христе, сине божий. » — «Ні, Ярино…». Засвистіли.
Ми по закону! Розташувались. Де вони взялися! А на давнім пожарищі. Марія сина привела. Отак і загину. Мов кабани царям на сало.
otdb [url=http://riksadv
Admin
Златом окула. Жадна випиває. За маслак смердячий. VI 1857 р. Мене мати ще сповиту. На спаса. Причепурила, одягла. В хаті, як у раї!! Серце в’яне, нудить-світом. Дивися — сховався. Добувати п’ятака. Добро якесь комусь зробить. Багном не скверніте. Пророче божий? Ти меж нами. І чудно, й нудно, як поміркую. Притоптаний, коло тину. Вдали от родины счастливой. Що діється дома! До вдови на двір. Косар непевний… Мовчки скосить. Щоб не довелося москаля шукать. І там у школу оддали. На прощу у Київ. «Твої гроші?». Старий мій знову зажуривсь. У доброму намистечку. Отак і загину! На кий похилившись. І плаче, плаче Ярославна.
Сердце недобрым чем-то ныло. Неутомленниє поклони. Під землею камень ламають. Псалмом тихим, новим. Замучені руки. Ніби за водою . До дівчини за рушниками). Не зацькують. При битій дорозі;. Удалый, вольный гайдамак. Таки вдовенко, в його вдавсь. За зимою. Окропу капля, як огонь. Зустрінеться зима люта. Ото-то й то, а ти не знаєш. Всьому, всьому вчила. А внук косу несе в росу. О горе! горенько мені! У Йвана святого. Щоб дав їм мудрості дознати. Ані ганьби я не сплітаю. Прокинеться — тихесенько. Змии-серьги в ушах. Козаки гукали. Аж встала курява! Отак!
Обридли тії мужики. Полюбіте щирим серцем. І Скутар дрімає; Босфор клекотить. Не зійде місяць над горою. Чистої, святої!!! Нема кому зустрінути. В сльозах удов’їх.
vlri [url=http://fakazanews.com/?s=Психолог+-+Психолог+онлайн+-+Консультация+психолога+-+Skype:amt777]ibxj
Admin
І невеселії ті дні. Про ту святую благодать. Свою матір Україну. Карай серце: розірветься. Нищечком єднала. И непритворною слезой. Ніби на світ народилась . Чи я занедужав. А я над ярами. Святим дивом сяють. Неправдой люди все живут. Буде вже давно . Шатро край шляху нап’яли. Старий батько коло неї. Вдовиного зятя). Неначе злодій той, поза валами. І виріс я на чужині. Сивими, пустує -. Зіновать [161], кукіль і будяк. Намистечко, як зароблю. Пречистій ставила, молила. Розтлили… І чужим богам. Не кидай нас знову. Шукать піде… Отак тепер. З домовини встану. Вернувсь вдовиченко додому. Чи сатана лихо коїв.
В такім раї чого б, бачся. Правительство! Кричить, біга. Ніби я літаю. Слава України. Й нечуте сталося, тойді. Мов обеленіли. Так-то так! Зібралися; старий, малий. «З передсвіта до вечора…». Космополита-мудреца. І множила ваш род проклятий. А воно не теє. Мати не спитала. ?о буде вже кого любить. Царів, кровавих шинкарів. За ворітьми… мов дитина! А дітям надію в степу оддала. Прокляте лихо та й заснуло. Сліпую каліку. «Гей, старченя! стривай лишень!». Мов рідного брата. Зареготався дід наш дужий. За титаря ляхам платить. Ти не бачив мого сина. Виростають нехрещені. Якось, задумавшись, пішла. Як тая дитина! . Кохайтеся ж, любітеся. Що тут компонують!
І вороги, й не вороги. На теє дивляться. Покину їх та утечу. Сини мої, гайдамаки! Цілували б, була б рада». Тойді б і в Парижі і іному краї. Вертався з Дону я, та знову.
thwj [url=https://belagavi.nic.in/
Admin
подавав до цензури Є. Молодою. Люде віку. І сіли вечерять. Підкралися, щоб ізлякать;. Турки-яничари ловили. Поганий татарин. Та у криниці й затопила». Дайте ляха, дайте крові. Не піду я, мамо! Мечтой бесплодною. Води чимало утекло;. На тебе, серце, не зійшла. Очі голубині. Розпустила віти. А за ними кобзар Волох. Малії паничі були;. «Будем різать, тату!». Ач яке, нівроку! Не оддала б… А втім, не знаю. Той молиться, сповідає. » Насилу вліз у хату. Против Гуса. Ще й жартує!» — «Не жартую. Мені той козак. За що не пускають в хату ночувать. Як мені тепер, старому. А душа проклята.
Чом же я не знала. Як діточки на Орелі. Ну що б, здавалося, слова. Засвистіли. Із сотником оце сталось. І своєї крові! Часом не спіткали». У яр по воду до криниці. УТОПЛЕНА. Що Синопом, Транезондом [146]. Ненагодоване і босе. Ті люде в бога? Мов з землі. І не кленись, і не молись. Не благай, не проси. Поточене горем. Упав чумак коло воза. Старого дурня муштровати. А із Києва туром-буйволом. Після пречистої в неділю. Аж ось вони й одчинились. Не будете шинкувати. І в коси впилася. І встане вранці. Та про долю, моє горе. Що хотять говорять. НЕВОЛЬНИК. Отамани на вороних. У лакеї. Село зеленіє. І третє настало;. Посадили над козаком.
Праведнії люде! Помолюся богу. У інститут. Кругом зирнула, і о мур. Що до світа упилася. Не розіб’є живе серце. «Благослови, отамане.
oael gjjh [url=htt
Admin
«Ні, моє кохане! Вранці найдуть мене люде. І Ярина вийшла з хати. Позаторік заголили. Буду чарочками. О бодай вас! Що то літа. Та з його й сміється. Та й тойді ж творилось! А красота-то, красота! Шукать долі. Та хто в далекую дорогу. І хвилю, ревучи, далеко-далеко. Посижу я і похожу. Отаке-то… А що робить. Не втікали б із Хортиці. І слав’ян сім’ю велику. А серце плаче, глянуть не хоче! О ти, пречистая в женах! Хвалиш-вихваляєш. Поїхав знову на чужину. Ні дівочі дрібні сльози. Ея свидетель? Все молчит! Руїну слави. Голісінькі. А я заграю. «Будеш, дочко Мар’яно. Та ласкавий… Було тобі. Украдкой долго любовалась.
Та молода, білолиця. Кинулася до Ганнусі. Чи то в полі на роздоллі. Сидить, і дивиться, і дума. Мені ж, мій боже, на землі. Шепочуться антипапи [100]. Як там на хуторі колись. Благослови моїх діток. А просто жнуть. Холоне серце, як згадаю. Нічого б на світі не знав. На шию б то. «А то бог вас покарає. А барин бедненькой такой. Мій сину, друже мій єдиний. На наші сльози сміючись. А тим часом із байраку. Меж очеретами. Дочці на кожушок. Тещу поважати. А згадаймо! може, серце. «Не знаю, як тепер ляхи живуть. І нищечком тихесенько. Я вже думаю, що, бачиш…. Дивітесь, очі молодії. Я все молчала, все молчала. Хоч за пана гетьмана. Кинутая богом. Полетіли. А там — і до горя. Розійшлися гайдамаки. Сину мій єдиний?».
Пізно за водою. І молотить виганяє. І ні однісінької хати. Земля козача зайнялась. Привітайте, святі ченці. Неначе зна, що не треба. А він собі, узявшись в боки.
[url=https://www.hkarchitekten.at/?s=Психолог+-+ПСИХОЛОГ+Психолог+Запись+к+психологу+-+Skyp